- ГОЛОВНА
- МОНАСТИР
СВЯТО-ПОКРОВСЬКА ГОЛОСІЇВСЬКА ПУСТИНЬ
У глибині старовинного лісопарку, в мальовничому районі Києва, розташована унікальна святиня — Свято-Покровська Голосіївська пустинь. Щороку сюди з’їжджаються сотні тисяч паломників з усього світу, аби відчути особливу благодать і духовну тишу цього місця.
Походження назви «Голосіїв» достеменно невідоме. Існує дві основні версії. За першою, на початку XVIII століття на «голій» землі був засіяний парк, який згодом і отримав назву «Голосіїв». Друга версія пов’язує цю назву зі словом «голосити»: нібито саме сюди приходили жінки оплакувати (голосити) своїх чоловіків, загиблих під час нападів татаро-монгольської орди.
Ще в XVII столітті місцевість припала до душі святителю Петру Могилі. Викупивши частину землі, він збудував невеличкий храм на честь святого Іоанна Сочавського та кілька келій. Саме цей крок став початком історії Свято-Покровської Голосіївської пустині. Святитель передав у храм хрест-мощовик із мощами невідомих святих та частицями мощей Іоанна Нового — реліквію, яка передавалася в родині Петра Могили з покоління в покоління.
Згодом на території пустині було зведено скит Києво-Печерської лаври як літню резиденцію Київського митрополита. Первісно він мав ту ж назву, що й церква — Іоанна Нового, та пізніше отримав нове ім’я — Голосіївська пустинь.
Період розквіту обителі припав на часи митрополита Київського Євгенія (Болховітінова) та святителя Філарета (Амфітеатрова). Тоді була проведена масштабна реконструкція, і монастир знову зажив повноцінним духовним життям.
Протягом двадцяти років у Голосіївській пустині жив преподобний Олексій Голосіївський. Його вважають духовним охоронцем монастиря. Він мав дар прозорливості та передбачив смерть імператора Миколи ІІ.
Однак у 1918 році з приходом більшовиків почалися важкі часи: обитель була розграбована, споруди передано до відання відділу комунального господарства. У 1926 році монастир було офіційно закрито, а храми — занедбано.
Та в 1979 році блаженна монахиня Аліпія передбачила, що Голосіївська пустинь буде відроджена. Це пророцтво справдилося: у 1993 році відновлено скит, і вже 2 червня того ж року архімандрит Ісаакій (Андронік), скитоначальник, звершив першу літургію на честь Іоанна Сочавського.
У 1996 році Блаженніший Митрополит Київський Володимир благословив створення чоловічого монастиря на честь Покрова Пресвятої Богородиці на території пустині.
Сьогодні Свято-Покровська Голосіївська пустинь значною мірою відновлена після спустошення XX століття — завдяки спільним зусиллям вірян та Божій милості.
РОЗКЛАД БОГОСЛУЖІНЬ
Брати і сетри! На даний час відвідування монастиря благословляється до 20.30 год.
У НЕДІЛЬНІ ТА СВЯТКОВІ ДНІ
-
7:00
•
Перша Літургія
9:00
•
Друга Літургія
З другого тижня Великого посту соборування буде проводитися щопонеділка та щосуботи о 9:00 год., у храмі "Живоносне джерело".
Детальну інформацію про Свято-Покровську Голосіївську пустинь можна знайти на офіційному сайті монастиря https://goloseevo.com.ua
НЕБЕСНІ ПОКРОВИТЕЛІ МОНАСТИРЯ І УЧИЛИЩА
МОНАХИНЯ АЛІПІЯ
Монахиня Аліпія народилася приблизно в 1910 році (деякі джерела називають 1905 або 1908 рік) у селі Вишелей Пензенської губернії. При хрещенні отримала ім’я Агафія — на честь святої мучениці, яку вважала своєю небесною покровителькою. Після загибелі батьків у 1917 році, розстріляних червоноармійцями, почалося її мандрівне життя. Агафія жила в монастирях, допомагала бідним, багато молилася. Була ув’язнена на 10 років, пережила полон у німців під час Другої світової війни.
У Києво-Печерській лаврі вона прийняла чернечий постриг з іменем Аліпія. Після закриття лаври оселилася поблизу Голосіївського лісу, де її почали шанувати як велику подвижницю. Померла матінка 30 жовтня 1988 року.
Блаженна Аліпія відома своєю любов’ю, співчуттям та молитвою, через яку Господь подавав людям зцілення. Є численні свідчення про чудесну допомогу за її молитвами — як за життя, так і після упокоєння. Вона мала дар прозорливості: передбачила аварію на Чорнобильській АЕС, відродження Голосіївської пустині й навіть день своєї смерті.
Мощі матінки були перенесені до Голосіївського монастиря у 2006 році. Її могила стала місцем паломництва для тисяч вірян. У серцях багатьох вона — жива молитвениця і заступниця перед Богом, що не залишає без відповіді жодне щире звернення. Благоговійно звертаючись до матінки Аліпії, вірні й нині відчувають її духовну близькість і милосердну любов.
Більше інформації про преподобну матінку Аліпію за посиланням https://www.alipiya.com.ua
ПРЕПОДОБНИЙ ОЛЕКСІЙ ГОЛОСІЇВСЬКИЙ
Преподобний Олексій (у миру — Володимир Іванович Шепелєв) народився 14 квітня 1840 року, на Пасху, у дворянській родині. Його батько служив майором у Київському арсеналі. Ще до народження хлопчика Воронезький архієпископ Антоній прорік його матері: народиться німий син, але стане слугою Божим. Так і сталося — Володимир до 13 років не розмовляв.
На свято Пасхи митрополит Філарет тричі вигукнув: «Христос воскрес!» — і хлопчик відповів: «Воістину воскрес!» Після цього його віддали на виховання до Києво-Печерської лаври. Там він отримав чудову духовну освіту, зростав у дусі молитви й милосердя.
У 1872 році прийняв чернецтво з іменем Олексій, був висвячений в ієромонаха й став духівником. У Лаврі трудився понад 38 років, а після наклепу був переведений у Голосіївську пустинь, де провів ще 21 рік подвижницького життя.
У Голосієві повністю розкрився дар преподобного: до нього йшли люди з усієї Російської імперії. Він мав дар прозорливості, утішав, наставляв, молився за всіх. Його келія була вкрай скромною, а життя — аскетичним. Під час революційних подій преподобний попереджав про страшні часи та закликав до покаяння.
Преподобний спочив у Господі 11 (24) березня 1917 року. Його поховали біля храму в Голосіївській обителі. Мощі преподобного залишаються нетлінними і нині перебувають у Голосіївському монастирі, даруючи віруючим благодатну допомогу, розраду й духовне укріплення.
Більше інформації про преподобного Алексія Голосіївського за посиланням https://goloseevo.com.ua/aleksiy_golosiyivkiy
ПРЕПОДОБНИЙ ІОАНН ДАМАСКІН
Преподобний Іоанн Дамаскін народився близько 680 року в Дамаску в християнській родині. Його батько, Сергій Мансур, був казначеєм при дворі халіфа й подбав про освіту сина та прийомного хлопчика Косми, запросивши для них вченого монаха.
Іоанн став високопосадовцем у Дамаску, але коли у Візантії з’явилась єресь іконоборства, рішуче став на захист святих ікон. Він написав три глибоких трактати, чим викликав гнів імператора Льва Ісавра. А імператор з допомогою підступної підробки домігся того, що халіф наказав відрубати Іоанну руку. Преподобний звернувся з молитвою до Божої Матері, й вона чудесним чином зцілила його.
Після цього Іоанн роздав усе майно і пішов до монастиря преподобного Сави Освяченого в Палестині. Тут він вчився смиренню, проходячи важкі випробування. Йому забороняли писати, посилали торгувати кошиками, навіть змушували прибирати нечистоти. Але він усе терпів із послухом і любов’ю.
Зрештою, Пресвята Богородиця у видінні відкрила духовному наставнику Іоанна, що йому дозволено знову писати. Його твори стали великим скарбом Церкви: канони, гімни, надгробні тропарі, богословські праці.
Про даровану Богом премудрість преподобного Іоанна Дамаскіна дізнався Патріарх Єрусалимський. Він покликав його, рукоположив у священника й доручив проповідувати. Але преподобний незабаром повернувся в Лавру святого Сави Освяченого, де й провів залишок життя, в пості, молитві, писанні богословських творів і церковних піснеспівів. Покидав монастир лише один раз — щоби викрити єресь іконоборства на Константинопольському соборі 754 року. Там його схопили, катували, але Господь зберіг життя свого вірного слуги. Преподобний упокоївся близько 780 року, досягши глибокої старості — проживши понад сто років.
