/ 06.04.26
/ 09.08.26
Українська православна церква
Лев, який став Милостивим
Батьки назвали його Пантолеон. Це ім’я означає «по всьому лев» — вони хотіли бачити сина мужнім і безстрашним, здатним постояти за себе в цьому світі.
Він і виріс таким. Здібний, красномовний, з рідкісною вродою. Навчався медицини в найкращого лікаря Нікомидії, Евфросина. І був настільки обдарованим, що сам імператор Максиміан, побачивши юнака, захотів залишити його при собі придворним лікарем. Попереду було все, чого можна побажати: становище, визнання, безпечне життя біля трону.
А сталося інше.
Одного разу, повертаючись від свого вчителя — таємного християнського пресвітера Ермолая, який поступово відкривав йому істини віри, — Пантолеон побачив на дорозі мертву дитину. Її вкусила єхидна, і гад ще звивався поруч. Юнак, сповнений жалю, почав молитися: якщо Господь оживить дитину і умертвить отруйну тварину — він сам стане християнином. Дитина ожила. Єхидна розпалася на шматки в нього на очах.
Він прийняв хрещення. Але ім’я лишилося тим самим — Пантолеон.
Далі було ще одне чудо. До нього привели сліпого, якого не міг зцілити ніхто інший. «Світло очам твоїм поверне Отець світла, — сказав Пантолеон, — в ім’я Господа мого Ісуса Христа прозри». І сліпий прозрів. А разом з ним прозрів духовно і батько святого, Евсторгій, — і охрестився разом із сином.
Після смерті батька Пантолеон повністю віддав себе іншим. Лікував усіх, хто звертався, — безвідплатно. Ходив у в’язниці до ув’язнених християн. І зцілював не стільки медициною, скільки призиванням імені Христового.
Саме це його й погубило. Лікарі, побачивши, що хворі йдуть тільки до нього, з заздрощів донесли імператорові: він християнин і лікує в’язнів-християн. Максиміан умовляв юнака зректися. Той у відповідь на очах у правителя зцілив розслабленого одним словом — і сказав, що чинить це в ім’я Христа.
Почалися муки. Його вішали на дереві й рвали залізними гаками. Обпалювали свічками. Розтягували на колесі. Кидали в кипляче олово. Вкидали в море з каменем на шиї. Кожного разу він лишався неушкодженим. Диких звірів випустили на нього в цирку — і ті лизали йому ноги, відштовхуючи одне одного, аби тільки торкнутися його руки. Натовп, побачивши це, став кричати: «Великий Бог християнський!»
І нарешті настала остання хвилина. Воїни привели його до масличного дерева. Він почав молитися. Один з воїнів ударив мечем — і меч став м’яким, наче віск, не завдавши жодної рани.
Саме тоді, в цю мить, пролунав голос з неба. Господь назвав його новим іменем — не Пантолеоном, а Пантелеймоном, що означає «многомилостивий». За велике милосердя його й співчутливість до людей.
Воїни, почувши голос, упали на коліна й просили в нього прощення. Довго відмовлялися виконувати наказ. І тільки коли сам великомученик наполіг, з сльозами, цілуючи його руку, довершили страту. З рани разом із кров’ю витекло молоко. А масличне дерево, до якого його прив’язали, того ж часу зацвіло й вкрилося плодами.
Ось що важливо зрозуміти в цій історії. Ім’я Пантелеймон дане не при хрещенні, як щедра нагорода за прийняту віру. Воно прозвучало в останню мить земного життя, посеред болю, як відповідь Самого Бога на те, ким він став.
Він народився левом. А в вічність увійшов милостивим.
Може, у цьому й полягає весь шлях християнина. Не в тому, з якою вдачею ми народилися — сильною чи слабкою, гарячою чи стриманою. А в тому, на що ми цю вдачу спрямували. Лев не перестав бути левом. Він просто навчився цю силу віддавати, а не забирати.
Церква молиться йому і як цілителю тіла, і як зцілювачу душі. Тому що милосердя, яке в ньому визнав Сам Господь, більше за будь-яку хворобу.
ПЕРЕГЛЯДІВ: 4
0
0
