/ 06.04.26
/ 20.05.26
Українська православна церква
Радість розлуки. Вознесіння Господнє
«Радість нам залишив Господь, радість Він нам заповів, і сьогодні ми святкуємо свято таємничої радості — радості розлуки.» Цими словами починає свою проповідь на свято Вознесіння Господнього митрополит Антоній Сурозький.
Христос перебував на землі після Свого славного Воскресіння 40 днів, протягом яких багато разів являвся Своїм учням і розмовляв з ними про Царство Боже, нагадував їм Своє вчення і готував їх до всесвітньої проповіді.
І ось настав день розлуки — як Христос і попереджав їх, настав час Йому повернутися до Отця Небесного і возсіяти у Своїй Божественній Славі. Того часу всі апостоли перебували в Єрусалимі.
Христос явився учням і повів їх на Єлеонську гору. Досягнувши вершини гори, Господь став прощатися з ними, заповідуючи не розходитися з Єрусалима доти, поки на них не зійде Дух Святий. «Іван хрестив водою, а ви, — сказав їм Спаситель, — за кілька днів будете охрещені Духом Святим» (Діяння апостолів, розділ 1, вірш 5).
Тоді Христос підняв руки й почав благословляти Своїх улюблених учнів, і «коли благословляв їх, став віддалятися від них і возноситися на небо» (Євангеліє від Луки, розділ 24, вірш 51). Ще довго стояли учні Христові на вершині гори і дивилися на небо, куди пішов від них улюблений Учитель.
У Діяннях апостолів описано також, що, коли Христос почав возноситися, Він був захований хмарою, і тоді з’явилися «два мужі в білому вбранні» (Діяння апостолів, розділ 1, вірш 11), які сповістили про Його Друге пришестя, якого ми всі очікуємо. Учні ж поклонилися Йому і з радістю повернулися до Єрусалима, де через кілька днів на апостолів зійшов Святий Дух.
«І ось сьогодні ми згадуємо цей день, коли, звершивши працею, подвигом, кров’ю справу нашого спасіння, Господь спочив від трудів Своїх у велику, благословенну суботу, воскрес у славний день Воскресіння, а тепер повертається у славу Отчу, у ту славу, яку Він мав від початку світу і перш ніж світ постав.»
А нам Він усе ж залишає радість. І радість не лише про те, що Він тепер у славі, яка Йому належить, що немає більше перед Ним хресного шляху, немає скорботи земної, а є прославленість вічна. Радість нам дана в тому, що тепер, у сукупності всього, що сталося, ми розуміємо шлях спасіння, і ми бачимо, що для Бога значить наша земля, як вона Йому дорога, і які незбагненні в ній можливості.
А на землі? Господь нам обіцяв не залишити нас сиротами, послати Духа Святого в серця наші. Хто Цей Святий Дух? Що Він нам принесе, приносить, — вже приніс і дав? Це Дух синівства. Через Нього ми прилучаємося до духу Христового. Хто відкриває Йому своє серце, той прилучається до всього, чим жив Христос; цієї віри без меж, цієї надії всепереможної, цієї дивної і нічим не похитної любові.
За матеріалами та проповідями Митрополита Антонія Сурозького
ПЕРЕГЛЯДІВ: 17
1
0
