НОВИНИ І ВАЖЛИВІ ПОДІЇ

Сьогодні, у неділю, найближчу до 29 липня, Свята Церква звершує пам’ять святих отців шести Вселенських Соборів. У тропарі цього дня ми називаємо їх дивними словами — «світила на землі». Не князі, не полководці, не мудреці віку цього, а світила: ті, через кого Христос освітив нам дорогу до істинної віри.

Зупинімося сьогодні й подумаймо, чому Церква з такою любов’ю береже цю пам’ять.

Час, коли ще не було слів

Ми звикли, що віру можна відкрити, як книгу. Береш підручник догматики — і там усе за порядком: про Святу Трійцю, про Христа, про Церкву. Але так було не завжди.

У перші століття Церква вже вірила правильно — усю повноту віри вона отримала від свого Засновника, Господа Ісуса Христа, у день П’ятидесятниці, коли Дух Святий зійшов на апостолів. Та ця віра ще не була вкладена в чіткі, відточені слова. Вона зберігалася в серці Церкви, наче зерно, що чекає свого часу.

І час настав — прийшли єресі. З’явилися вчителі, які почали спотворювати істину: хто применшував Сина Божого, хто — Духа Святого, хто розсікав надвоє Самого Христа. Тоді отці змушені були говорити ясно. Не тому, що вигадували нове, а тому, що діставали з глибин Церкви те, що там завжди було, і називали його точним словом — щоб ніхто не заблукав.

Що таке догмат

Тут ми підходимо до найважливішого. Часто слово «догмат» лякає — здається чимось сухим, кабінетним, далеким від живого серця. Насправді ж догмат — це радше дороговказ на дорозі.

Уявіть нічну дорогу без жодного знака. Легко звернути не туди й опинитися в прірві. Догмат — це той стовпчик, та межа, що окреслює: ось тут істина, а за цією рискою починається блуд. Догмати не пояснюють нам самої Тайни Божої — Її не осягне ні людський, ні навіть ангельський розум. Вони лише обводять цю Тайну, щоб ми не переступили межу й не впали.

І ще одне. Сьогодні часто кажуть: головне — бути доброю, моральною людиною, а у що саме ти віриш, то річ другорядна. Отці шести Соборів усім своїм життям відповідають: ні. Пошкоджується догмат — деформується й моральність, і все духовне життя людини. Не можна прийти туди, куди не знаєш дороги.

Свідчення Соборів

Погляньмо коротко, що зберегли для нас ці світила.

На Першому Соборі в Нікеї, куди зібралося триста вісімнадцять отців — серед них святитель Микола Чудотворець і Спиридон Тримифунтський, — Церква сповідала проти Арія: Син Божий не створений, а народжений від Отця перше всіх віків і єдиносущний Отцеві. Тоді народилися перші члени Символу віри.

На Другому Соборі в Царгороді, під головуванням святителя Григорія Богослова, Церква сповідала Духа Святого Господом Животворящим — не творінням, а рівним Отцеві й Сину в славі та поклонінні.

На Третьому Соборі в Ефесі отці захистили честь Пречистої Діви. Несторій зухвало вчив, ніби Вона народила простого чоловіка, і називав Її лише христородицею. Собор сповідав ясно: Марія — Богородиця, бо народила не носія Бога, а Самого Бога, що став людиною.

На Четвертому Соборі в Халкидоні Церква сповідала у Христі дві природи — Божественну й людську — з’єднані незлитно й незмінно, нероздільно й нерозлучно. І тут ховається наше спасіння: за словом отців, «що не сприйняте, те не зцілене». Якби Христос не прийняв усієї повноти нашої природи, то й не зцілив би її всієї.

П’ятий і Шостий Собори довершили цю сповідь. І коли на Шостому Соборі Церква сповідала у Христі дві волі — Божественну й людську, покірну Божественній, — за цю істину преподобний Максим Сповідник зазнав страшного: йому вирізали язик і відсікли руку. За одне речення про волю Христову. За слово.

Дорога, за яку вмирали

Ось відповідь тим, хто каже, що догмати неважливі. Якби вони були дрібницею — хіба йшли б святі отці за них на муки, на вигнання, на смерть? Ніхто не віддає життя за формальність. Вони віддавали його за Христа, істинного й неспотвореного, — за ту дорогу, якою тільки й можна прийти до спасіння.

Тому, дорогі, шануймо сьогодні цих світил не лише як мудрих богословів давнини. Шануймо їх як вірних воїнів, що зберегли для нас чисте джерело, з якого ми п’ємо досі. Коли ми на Літургії співаємо Символ віри — ми промовляємо їхній подвиг. Коли молимося «Богородице» — стоїмо на тому, що вони відстояли.

Нехай молитвами святих отців шести Вселенських Соборів Господь утвердить і нас у правій вірі, щоб і ми не збилися з дороги, ними для нас освітленої.